Так сталося. Банальний початок для історії, але краще я не вмію. Мені здається, що в цьому житті я взагалі нічого доброго не вмію. Точніше - нічого добре не вмію. Я двічі кидав навчання, кілька разів звільнявся з роботи лише тому, що в мене не виходило. Я рідко що міг довести до кінця, бо бракувало терпіння, бракувало наполегливості. Але одного разу я наполегливість все-таки проявив. Як результат - пишу зараз цю історію.

Наскільки погано без коханої людини? Мабуть настільки, наскільки добре коли вона поруч.

Холодний зимовий ранок в холодному вагоні електрички. Сонце ще не зійшло і глухий стукіт коліс, наче долинаючи з далекої глибини темно-синьої безодні навколо вагона, пробуджує безліч спогадів повертаючи свідомість в минуле.

Минуле. В нашому житті нічого не відбувається просто так і колись незначні, та ніби не пов'язані між собою події зараз наче збираються воєдино, і розкладені в суворій послідовності малюють чітку картину всього що було. Ви вірите в дива? Я завжди відповідав ствердно, додаючи при цьому, що дивовижні речі можуть відбуватися, де завгодно та з ким завгодно, але тільки не в техніці і не зі мною. А ще я не вірив в кохання. Та й чому я повинен був вірити в те, що не вірить в мене? Причина...